Євреї в Україні. Заборонена історія

Під час навчання у хедері (єврейська релігійна початкова школа). Праворуч меламед (вчитель). Містечко Славута в Шепетівському районі Хмельницької області України. 1912-1914 рр.

Український поет Максим Рильський сказав: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього". На жаль, минуле можна приховати та навіть "підчистити". А на щастя, завжди знаходяться ті, хто те приховане відкопує та доносить до людей. І про одне з таких "поховань" далі і піде мова. Це історія "українського єврейства", про яке розповідає заборонена в Україні книга Матвія Шестопала «ЄВРЕЇ НА УКРАЇНІ», яка була написана ще у 1976 році, а надрукована аж у 1998-му. Причиною того, що книга побачила світ з таким запізненням, були арешти та переслідування української інтелігенції і смерть самого автора. Ця книга пробуджує і примушує замислитися, бо розплющує очі на вже давно забуті (і такі, що видаляються певними силами) факти з історії України. А ще дає відповіді на багато злободенних запитань, які стосуються життя українців.

Автор цього вкрай пізнавального та навіть шокуючого дослідження був офіцером і учасником війни 1941–1945 років. Працював викладачем факультету журналістики Київського університету. В 60-х роках на факультеті групою викладачів була розпалена безпрецедентна ідеологічна боротьба. Ядро стрільців по класовому ворогу складали секретар партбюро професор В.А. Рубан (колишній помічник Л. М. Кагановича), жінка якого в 1937 році відзначилася фразою: “Ми єшчо вашей кров’ю криші красіть будєм”, та В.Е. Прожогін - один із тих, хто започаткував цькування В. Сосюри за вірш «Любіть Україну». Це саме вони змусили Ю.С. Кобилецького піти з посади декана філологічного факультету, а потім і з університету тільки за те, що він НЕ відмовився від присвяти у вірші В. Сосюри «Любіть Україну». Були й інші їхні поплічники. Це були ідеологічні єзуїти, які з'їли й Матвія Шестопала.

Переяславська рада як перша спроба Москви нав’язати «русский мир»

Розмова з істориком, доктор історичних наук, дослідником міжнародних відносин XVII століття, зокремаукраїнсько-російських стосунків, Ярославом Федоруком

Переяславська рада 1654 року в історії України – це одна з найбільш заполітизованих подій, яку Росія досі використовує як спосіб знищити українську державність. Перші фальсифікації з обмеженням переяславських угод з’явилися вже 1659 року, через п’ять років після самої ради. Й упродовж століття ці обмеження лише розросталися. Навколо цієї теми й нині багато «білих плям», навіть попри те, що основні переяславські міфи спростували російські ж історики ще в ХІХ столітті.

«Навєкі с Москвой, навєкі с русскім народом» — культова картина українського радянського художника Михайла Івановича Хмелька, написана в 1951 році

Цієї темою спекулюють всі й завжди: від політиків і до науковців. Натомість пересічні українці знають про події Переяславської ради переважно за версією країни-окупанта, яка переконує, що мета всього життя Хмельницького – возз’єднати Україну з Москвою.

Ми спробували поетапно відтворити найголовніші події, аби зрозуміти, що ж сталося 1654 року, яку насправді мету переслідував Богдан Хмельницький та яких недоліків з погляду права він припустився, укладаючи військовий союз із Москвою.

Rzeczpospolita: «Польше больше нужна Украина, нежели Украине — Польша»

Варшаве не стоит шантажировать Киев, требуя прощения за бандеровскую идеологию, поскольку с момента обретения Украиной независимости эта страна защищает поляков от российской агрессии. Польским властям нужно самим просить прощения у украинцев — ведь благодаря их борьбе Россия больше не в силах непосредственно угрожать Польше.

Об этом пишет польский публицист Казимеж Вуйчицкий в статье для Rzeczpospolita.

«Польше больше нужна Украина, нежели Украине — Польша», — подчеркивает Вуйчицкий. «Тот факт, что в Варшаве не замечают, насколько важной и большой страной является Украина, — что это вовсе не окраина и никакие не младшие братья из давней Речи Посполитой или казаки из книги «Огнём и мечом», — не только является недоразумением в настоящей международной ситуации, но и может привести к поражениям и провинциализации польской политики. Поэтому примирение с Украиной в наших государственных интересах», — объясняет он.

Слова «мы прощаем и просим прощения» выражают не только глубокую религиозную правду, очевидную в христианской культуре, но и важное психологическое правило и ценную политическую подсказку. Пренебрегая ими, в конце концов теряешь, а не выигрываешь. Если требовать от других признания вины, при этом не вспоминая о собственной, то как правило достигается эффект, противоположный ожидаемому, продолжает польский публицист.

Там, де у вікно крім свічки можуть виставити карабін, Голодоморів ніколи не буде, — Ростислав Мартинюк

Голодомору 1932-33 передували три великі кампанії «добровільної здачі зброї» — останню русскіє з розмахом провели в УССР 1928 року.

Це дало змогу як мінімум потроїти результативність другого Голодомору у порівнянні з першим — 1921-22. Та розширити ареал його застосування — зокрема на Чернигівську та Полтавську губернію окупованої УНР, де перший голодовий теракт провалився (бо в тих краях 1922 року володіння зброєю було тотальним).

Тому виставляючи на вікнах свічки — у пам’ять про жертв окупаційного терору — не легковажмо: там, де у вікно можуть виставити ще й карабін, Голодоморів ніколи не буде.

Нардеп вважає дивним, що політики іншої країни розповідають, кого вважати героями Україні

Смішно вважати, що постать Степана Бандери є перешкодою для української євроінтеграції. Таку думку в ефірі телеканалу "112 Україна" висловив народний депутат України Андрій Іллєнко.

"Ця заява не має ніякого відношення до реальності, - вважати, що постать Бандери є якимось нібито перешкодою до євроінтеграції. Це, на мій погляд, смішно. Насправді, проблеми, пов'язані з євроінтеграцією ніяк не стосуються політики історичної пам'яті і власне, якщо так вже ставиться питання, то як же Польщі прийняли в Євросоюз після концтабору Береза-Картузька, або операції "Вісла", або політики ратифікації. І нічого, нормально. А Бандера концтаборів не будував. Він, до речі, сидів якраз у концтаборі Береза-Картузька у міжвоєнній Польщі", - сказав Іллєнко.

Нардеп вважає дивним, що політики іншої країни розповідають, кого в Україні вважати героями.

"Взагалі, мені здається, що таку заяву не шкодить Україні, а Польщі. Мені, чесно кажучи, дивно, що нам політики з іншої країни розповідають про нашу внутрішню політику, кого нам вважати героями. Ми ж не розповідаємо полякам, кого їм вважати героями", - зазначив нардеп.

Раніше польський політик Ярослав Качинський провокативно заявив, що Україна не ввійде в Євросоюз, поки буде підтримувати культ особистості, створений навколо Степана Бандери.