Російський проєкт «Бессарабія» — це спроба використати етнічне та культурне різноманіття півдня Одещини для політичної дестабілізації регіону, розхитування української державності та створення підстав для сепаратистського квазіутворення.
У 2015 році СБУ офіційно викрила спробу російських спецслужб запустити на півдні Одещини сепаратистський проєкт під назвою «Народна рада Бессарабії» яка має ухвалити рішення про створення «Народної республіки Бессарабія».
Йшлося не про якусь «місцеву ініціативу», а про організований російський проєкт: за даними українських правоохоронців, його координували представники російських спецслужб, а діяльність проросійської мережі забезпечувалася фінансовою та організаційною підтримкою з боку Росії. Метою було розхитати ситуацію в Буджаку на півдні Одещини, спровокувати сепаратистські настрої та створити на території України чергове штучне квазіутворення за російським сценарієм.
Суть та мета цього антиукраїнського проєкту
Гібридна війна.
Російська стратегія полягає не лише у військовому тиску. Одним із інструментів є створення інформаційного образу регіону як особливого, «чужого» решті України та нібито схильного до конфліктів із центральною владою.
Експлуатація багатонаціональності.
Болгари, гагаузи, молдовани, румуни, албанці та представники інших нацменшин перетворюються з природного культурного різноманіття на політичний інструмент. Населенню намагаються нав'язати думку, що нацменшини мають окремі політичні інтереси, які нібито суперечать інтересам України.
Створення образу «спірної території».
Наступний крок — переконати суспільство, що південь Одещини є якоюсь особливою територією зі «спірним статусом», власною політичною суб'єктністю або правом на автономізацію.
Нав'язування окремої політичної ідентичності.
Замість української громадянської ідентичності пропонується конструкт «бессарабського народу», «бессарабського регіону» або «особливого краю», який нібито має власні політичні інтереси.
Створення псевдогромадських структур.
Під виглядом представництва місцевих нацменшин створюються організації на кшталт так званої «Народної ради Бессарабії». У 2015 році СБУ заявляла про блокування спроби поширення такого руху та про його зв'язки з російськими спецслужбами.
Формування власної інформаційної мережі.
Для поширення потрібних тез використовуються сайти, соціальні мережі, псевдоексперти, місцеві активісти та медійні майданчики. Завдання — створити враження, що сепаратистська ідея має масову підтримку.
Фабрикація «народної підтримки».
Невелика група організаторів може подаватися як представники цілої громади, нацменшини або всього регіону. Саме тому важливо відрізняти реальні інтереси місцевих мешканців від політичних проектів, які виступають від їхнього імені.
Зв'язок із російським сценарієм 2014 року.
Логіка такого проєкту нагадує інші російські дестабілізаційні сценарії: спочатку створюється «народний рух», потім формується альтернативна влада, після чого висуваються вимоги особливого статусу, автономії або «захисту населення».
Придністровський фактор.
Особливу роль у спробах організації руху 2015 року відігравали особи, пов'язані з Придністров'ям. СБУ повідомляла про координатора «Народної ради Бессарабії» — громадянина РФ, колишнього керівника підрозділу міністерства держбезпеки невизнаного Придністров'я, який перебував у Москві.
Створення «сухопутного коридору проблем».
Південь Одеської області має стратегічне значення через близькість до Молдови, Придністров'я, Румунії та дунайського кордону. Тому дестабілізація Буджака могла б створювати додаткові проблеми не лише для України, а й для всієї регіональної безпеки.
Розпалювання міжетнічної напруги.
Мета — не обов'язково одразу створити відкритий конфлікт. Достатньо переконати різні нацменшини, що одна з них нібито отримує переваги, інша дискримінується, а Київ «не розуміє місцевої специфіки».
Дискредитація української держави.
Будь-які реальні соціальні, економічні чи інфраструктурні проблеми регіону можуть використовуватися для пропагандистського висновку: «Україна нічого не дала цьому краю», «Київ забув про Буджак», «регіону потрібне власне управління».
Використання історії як політичної зброї.
Історичні назви, карти, імперські адміністративні конструкції та суперечки щодо минулого використовуються не лише для історичної дискусії, а й для конструювання окремої політичної ідентичності.
Підміна географії політикою.
Саме слово «Бессарабія» у цьому проєкті використовується не просто як географічний термін, а як політичний бренд, навколо якого намагаються створити окрему «регіональну суб'єктність».
Кінцева мета — не культура, а політика.
Проблема не в існуванні болгарської, гагаузької, молдовської, румунської чи інших культур регіону. Проблема виникає тоді, коли етнічну специфіку намагаються перетворити на аргумент для політичного відокремлення території від України.
Чому цей проєкт небезпечний
Російська модель гібридної агресії часто починається не з проголошення «республіки», а зі створення інформаційного середовища, у якому така ідея поступово починає здаватися можливою.
Спочатку з'являється теза про «особливий регіон».
Потім — теза про «утиски» окремих нацменшин.
Далі — «народні представницькі органи».
Після цього — вимоги особливого статусу, автономії або «самоврядування».
А завершальним етапом може стати спроба створення псевдодержавного утворення.
Саме тому «Бессарабія» як політичний проєкт — це не питання географічної назви. Це питання того, хто і навіщо конструює політичну ідентичність регіону.
Протидія України
Українські правоохоронні органи вже мали справу з такими спробами. У квітні 2015 року СБУ повідомляла про викриття групи, яка, за даними спецслужби, координувала діяльність із території Росії та готувала проголошення утворення під робочою назвою «Бессарабія».
У червні того ж року СБУ заявила про блокування спроби поширення руху «Народна рада Бессарабії», назвавши його інспірованим представниками російських спецслужб.
Це важливий факт: спроба використати назву «Бессарабія» як основу для сепаратистського політичного проєкту — не вигадка заднім числом, а задокументований епізод російсько-українського протистояння 2015 року.
Тому сьогодні варто уважно ставитися до будь-яких інформаційних кампаній, які:
— протиставляють Буджак Україні;
— представляють нацменшини як окремі політичні суб'єкти;
— поширюють міф про «споконвічну особливість» регіону;
— романтизують імперське минуле;
— створюють образ «забутого Києвом краю»;
— нав'язують російські або імперські географічні конструкції як єдино можливі;
— намагаються стерти українську історію регіону;
— використовують історичні суперечки для сучасних політичних цілей.
Буджак — багатонаціональний український регіон. Його етнічне різноманіття не є підставою для політичного розколу.
А російський проєкт під назвою «Бессарабія» варто розглядати не лише як суперечку про топоніміку, а й у контексті ширшої технології гібридної війни — коли історію, етнічність, мову та регіональну специфіку намагаються перетворити на інструмент політичної дестабілізації України.
Антибессарабський фронт
