Євреї в Україні. Заборонена історія

Під час навчання у хедері (єврейська релігійна початкова школа). Праворуч меламед (вчитель). Містечко Славута в Шепетівському районі Хмельницької області України. 1912-1914 рр.

Український поет Максим Рильський сказав: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього". На жаль, минуле можна приховати та навіть "підчистити". А на щастя, завжди знаходяться ті, хто те приховане відкопує та доносить до людей. І про одне з таких "поховань" далі і піде мова. Це історія "українського єврейства", про яке розповідає заборонена в Україні книга Матвія Шестопала «ЄВРЕЇ НА УКРАЇНІ», яка була написана ще у 1976 році, а надрукована аж у 1998-му. Причиною того, що книга побачила світ з таким запізненням, були арешти та переслідування української інтелігенції і смерть самого автора. Ця книга пробуджує і примушує замислитися, бо розплющує очі на вже давно забуті (і такі, що видаляються певними силами) факти з історії України. А ще дає відповіді на багато злободенних запитань, які стосуються життя українців.

Автор цього вкрай пізнавального та навіть шокуючого дослідження був офіцером і учасником війни 1941–1945 років. Працював викладачем факультету журналістики Київського університету. В 60-х роках на факультеті групою викладачів була розпалена безпрецедентна ідеологічна боротьба. Ядро стрільців по класовому ворогу складали секретар партбюро професор В.А. Рубан (колишній помічник Л. М. Кагановича), жінка якого в 1937 році відзначилася фразою: “Ми єшчо вашей кров’ю криші красіть будєм”, та В.Е. Прожогін - один із тих, хто започаткував цькування В. Сосюри за вірш «Любіть Україну». Це саме вони змусили Ю.С. Кобилецького піти з посади декана філологічного факультету, а потім і з університету тільки за те, що він НЕ відмовився від присвяти у вірші В. Сосюри «Любіть Україну». Були й інші їхні поплічники. Це були ідеологічні єзуїти, які з'їли й Матвія Шестопала.

Більшість із тих «борців за чистоту партійних рядів» були євреями або прихованими євреями. Через їх діяльність десятки студентів були виключені із університету тільки за те, що 22 травня з'являлися в парку Шевченка. Попри те, що минають роки, як тоді, так і нині будь-яку конструктивну розмову про єврейсько-українські справи, євреї мають за звичку обривати на півслові, залякувати антисемітизмом, юдофобством, вимагають каяття (?) перед єврейською громадою Києва і України. А з боку майже всіх українських політиків бачимо підхлібство, загравання або схиляння перед фінансовими та ідеологічними розбійниками з єврейського табору.

Праця Матвія Шестопала є логічним продовженням теж забороненої в сучасній іудейській Україні книги Олени Пчілки «ВИКИНУТІ УКРАЇНЦІ: До жидівсько-української справи». Олена Пчілка (Ольга Косач) - видатна українська письменниця, публіцистка, етнограф, член-кореспондент Всеукраїнської Академії наук, сестра Михайла Драгоманова та мати Лесі Українки. Вона писала: «НІ, НЕ ДАЙ БОЖЕ, ЩОБ НАШ КРАЙ ОПИНИВСЯ В ПОВНІЙ ВЛАДІ СЬОГО ПЛЕМЕНІ, ОСОБЛИВО СТРАШНОГО ДЛЯ НАШИХ ПОКВОЛИХ ЛЮДЕЙ. ВОНО МОВ ШАШІЛЬ СТОЧИТЬ НАШУ КРАЇНУ, ЗАСМОКЧЕ НАШ ЛЮД». А ще писала, що євреї у XVI-ХVІІ ст. брали в оренду навіть християнські храми. І автор цієї книги також це підтверджує, і ще додає, що навіть приватизовували і здирали гроші за те, щоб бідний українець помолився Богу. А ще у 30-х роках XX ст. євреї-чиновники вирішували, які храми треба висаджувати в повітря. До речі, за те, що Олена Пчілка справедливо критикувала іудейське плем'я, єврейський кагал її ігнорує та усіляко стирає з української пам'яті, як і усіх, хто казав і каже правду про ту безчесну та бездуховну свору.

Та знову до історії. Польська влада, в особі євреїв бачила не тільки прекрасне знаряддя для витискування соків з підвладного населення, а й важливий чинник, що сприяв окатоличенню і денаціоналізації українців. Беручи в оренду панські маєтки, землі, шинки і навіть церкви на Україні, євреї виконували найбруднішу роботу в здійсненні системи соціального визиску, національного гноблення і релігійного гніту українського народу. Як раніше так і нині, українська інтелігенція однозначно проти антисемітизму, за співробітництво з єврейськими громадськими організаціями, за відродження єврейської культури, але не за рахунок української. У відповідь часто не тільки не маємо взаємності, а й зустрічаємо злісні антиукраїнські випади. Маленький приклад з сьогодення. Єврейськими центрами та школами рясніє вся Україна. І ці заклади, як звісно, тільки для своїх. А уявіть собі, що в Україні (чи де завгодно) теж створювались би чисто українські школи, до яких би не пускали тих же євреїв. Який би сморід вони підняли? Та як би репетували про ущемлені інтереси та їх улюблений антисемітизм?

 
Цікаві думки з приводу євреїв знаходимо у вже забороненого в Україні Достоєвського: «Що, якби не євреїв було в Росії три мільйони, а росіян, а євреїв було б 100 мільйонів — ну, в що перетворилися б у них росіяни і як би з ними поводилися? Дали б вони їм зрівнятися з собою в правах? Дали б їм молитися серед них вільно? Не перетворили б їх прямо в рабів? Гірше того: не зідрали б шкіру зовсім, не побили б їх повністю, до повного знищення, як зробили з чужими народами в давнину?» («Щоденник» за 1872 рік).

А ось як освічена і цивілізована Європа дивилася на проблему співжиття з євреями? Гете: «Євреї мають віру, благословляючу їх на обкрадання чужинців». Це сказав німець, послухаймо французів. Віктор Гюго: «До жидів відносяться з відразою, та потрібно визнати, що вони дійсно огидні; їх також зневажають, але вони і достойні зневаги». Вольтер: «Ця маленька нація не приховує своєї непримиримої ненависті до всіх інших народів. Її представники завжди жадібні до чужого добра, підлі при невдачі і нахабні при удачі…». Очевидно, що ці видатні люди все бачили і щось знали більше за інших.

А ось і пояснення чому євреї жили в основному в містах. Іудаїзм взагалі заперечує потребу в праці, про що свідчить Талмуд, цей кодекс релігійних, побутових і правових приписів іудейства. За Талмудом, єврей, що займається сільським господарством, — істота низька і жалюгідна. Торгівля і лихварство, які вихваляє Талмуд, найбільше могли розквітати саме в містах. Економічно досвідчені, бувалі євреї розуміли це краще від будь-кого, тому й селилися там, де перед ними відкривався найбільший простір для комерційної діяльності. Питання: чому виникали конфлікти корінного населення з євреями? Кожній хоч трохи обізнаній людині ясно, що в основі цих конфліктів лежали не релігійні, не расові, як це наголошують самі євреї, а винятково економічні фактори. Перші, в крайньому випадку, були зручним прикриттям других. У Німеччині, Іспанії, Франції, Англії та деяких інших країнах Європи євреї не займалися суспільно корисною працею, скажімо, ремеслом або сільським господарством. Вони діяли виключно у сфері торгівлі й кредиту, чим викликали невдоволення. Звідси початок і першопричина всіх або майже всіх антиєврейських виступів і гонінь.

Релігійна і національна нетерпимість служить прикриттям в економічній боротьбі з євреєм-конкурентом. Навіть церква вела боротьбу з євреями, але не на релігійному, як брешуть самі євреї, а на економічному ґрунті. В особі євреїв монастирі мали конкурентів в торгових і лихварських операціях. Коли доходи римської церкви стали сильно падати, переслідування євреїв було для неї одним із способів вижити. Отже, не національність і не релігія, а паразитарний спосіб життя євреїв був головною причиною всіх їхніх непорозумінь з корінним населенням країни проживання. На Україні цей єврейський паразитизм розквітав з особливою силою і тривав найдовше. А у наш час перетворився на відкрите пограбування країни і українців. Ми для того кагалу мов індіанці, яких вони дурять та знищують.

Чому саме Україна стала клондайком єврейського підприємництва?
Цьому є багато причин. Насамперед — багатства української землі. На рубежі ХIІ-ХIІІ ст. один учений, що жив у Володимирі-Волинському, так писав про Україну: «О незрівнянна руська земле, якою тільки красою, багатством ти не наділена: багатьма озерами прозорими, ріками і джерелами, горами крутими, пагорбами високими, дібровами пишними, полями зеленими, звіриною різною, птицею незліченною, містами великими, селами дивними…». А ось записки литовського дипломата Михайла Литвина, писані 1550 р. У них автор характеризує враження, яке своїми діями викликали серед місцевого населення єврейські приходні. «В нашу країну, - пише Литвин, - почав стікатися з інших областей самий поганий з усіх народів - іудеї, вже сильно розмножилися у всіх містах Волині, Поділля та інших родючих областей. Це народ віроломний, хитрий, схильний до наклепів, він підробляє у нас товари, монету, документи і печатки, на всіх ринках забирає у християн засоби до життя, займається виключно обманом і наклепами. Це самий поганий народ халдейського племені, за свідченням священного писання, він розпусний, гріховний, віроломний та підступний».

А ось це чи не нагадує нам сьогодення? «Життєві позиції місцевого населення України і євреїв виявилися діаметрально протилежними. 3 одного боку нагорі були євреї, наділені великими правами і довір'ям влади; з другого — українці, що були внизу соціальної піраміди, в самій ямі суспільного буття. 3 українцем поводилися наче з худобою, бидлом. Його обдирали до нитки. Це робилося легко та безборонно, бо знали, що за нього вступитися нікому, а всі ключі від кайданів, якими скуті руки українця, усі замки від ями, куди його загнано, усі доглядачі української неволі були в руках тих-таки євреїв — орендарів, шинкарів. Найбільш хижацьким методом експлуатації було споювання населення горілкою. Орендарі, що обліпили своїми шинкам всі села і міста, були справжнім народним лихом. «… Деякі пани, — читаємо у Франка, — мали звичай розділювати зі своїх ґуралень горілку на хлопів: річно мусить хлоп узяти і випити стільки і стільки кварт і, розуміється, заплатити або відробити. Таким делікатним способом пани приучували нашого хлопа довгі часи до п'янства, щоби потому могли сказати всім реформаторам: що, ви хочете для хлопа людських прав? Глядіть, яке то гидке бидло! Арсенал засобів, за допомогою яких іудеї віками дурили і грабували український народ, невичерпний. Українці часто програвали саме через те, що не враховували особливості єврейства або через свою безпечність зовсім ігнорували її за принципом: «Ну, подумаєш, обдурив клятий жид, я від того не збіднію!».

Нині єврейство в Україні переживає не процес відродження національної меншини, а процес легалізації своєї діяльності як політичної та ідеологічної організації, добре зорганізованої та щедро фінансованої, яка є надзвичайно агресивною і становить загрозу національній безпеці України. Український капітал на дев’яносто відсотків знаходиться в єврейських руках. Міф про український антисемітизм поширюють ЗМІ, які повністю перебувають в єврейських руках. А ось і висловлювання Роднянського: «Наш канал (1+1) користується великою популярністю на всій території, яка сьогодні називається Україною». Зверніть увагу «на всій території, яка сьогодні називається Україною». Отже, завтра вона може вже так не називатися?

У Франка єврей-капіталіст Герман Гольдкремер говорить на адресу українців, яким доводиться зазнавати безкінечних страждань: «Так дурням i треба». Мономах вигнав євреїв за межі Київського князівства зовсім. Занепад загального життя в епоху татарщини майже зовсім не торкнувся становища євреїв. Які хитруни, правда? Ну як таке можливо? Давньоруські князі, на видубицькому з’їзді в Києві 1113 р. постановили: аби позбутися нестерпного єврейського лихварства — вигнати євреїв за межі українських земель зовсім. У тi далекі часи єврейську проблему подібним чином «вирішували» не тільки наші предки. В ряді країн євреїв також виганяли поголовно: з Англії в XIII ст., з Франції в XIV, з Німеччини, Іспанії, Португалії наприкінці XV ст. i т.д. Усю хитрозроблену погань гнали звідусіль як скажених собак.

У 1096 р. Бржетiслав Чеський розпочав антиєврейську акцію, в ході якої забирав у євреїв майно i різні багатства. При цьому він підносив той виправданий мотив, що єврейські багатства награбовані у християн. Мовляв, предки євреїв вийшли з Єрусалима ні з чим i навіть продавалися тоді по 30 душ за динар. А ми сидимо і нічого з цим не робимо, лише дивимося їхні канали на телебаченні. 

Численні факти, зібрані та наведені у книзі «ЄВРЕЇ НА УКРАЇНІ», складають цілісну картину огидного морального обличчя скандально великої частини єврейства. Сіоністи кожен рік збирають пожертвування на розвиток євреїв в усьому світі. Українцям не зайве знати, що 40% усіх коштів, зібраних у 1970 р. по Союзу, припадало лише на єврейську общину міста Києва. Сіоністський рух тiсно пов’язаний з правлячими колами держави Ізраїль i має величезний пропагандистський апарат. У його виданні, за даними офіційного лондонського бюлетеня «Єврейська преса в світі», є понад 850 газет i журналів, які видаються для євреїв на ідиш, івриті та інших мовах. Сіоністи контролюють 80% американських i міжнародних інформаційних агентств, послугами яких користуються газети й журнали майже всіх країн світу. Президентами трьох з чотирьох найбільших у США телевізійних компаній є представники сіонізму. У штаті впливової столичної газети «Вашингтон пост» сіоністам належать три чверті місць редакторів i провідних оглядачів. Аналогічне становище i в інших органах масової інформації. «Як правило, — пише американський автор А. Лiлiєнталь, — майже всі без виключення газети, радіо и телебачення США пропагують проізраїльську, сіоністську точку зору». Те саме відбувається i в інших країнах Заходу, де сіоністські кола значною мірою контролюють також видавничу справу. Дві найбільші i найвпливовіші газети капіталістичного світу — «Нью-Йорк таймс» i лондонська «Таймс» — змагаються в насадженні єврейського шовінізму. В кінці книги навіть наведені статистичні дані - хто, коли і яку державну посаду займав з євреїв. Ну і наостанок, цікава особливість національного характеру євреїв i українців, яким він здається стороннім людям. I тих, i других називають хитрими. Євреїв за те, що вони справді хитрі. В українців же цим словом підкреслюють їхню життєву кмітливість i господарську практичність. Ця відмітна риса ввійшла в прислів’я: «хитрий, мов жид», «хитрий хахол». Усяка «хитрість передбачає насамперед наявність розуму. В даному разі він різного ґатунку. Один хитрує для себе i за рахунок іншого, другий вигадує так, щоб було добре всім.

Книгу Матвія Шестопала «ЄВРЕЇ НА УКРАЇНІ» потрібно прочитати кожному українцю, щоб розуміти методи та наміри прихованих ворогів. Бо прямо зараз в Україні відбудовується іудейська диктатура, всі головні посади у державі вже захопили інородці - з ціллю підмінити цінності, розграбувати народні багатства, закабалити людей і знищити українців як націю.

Завантажте електронну версію книги (Матвій Шестопал "Євреї на Україні", PDF, 1 Мb, 240 ст.).