Світові медіа та науковці все частіше говорять про те, що світ невідворотно змінюється. Журнал Economist присвятив увесь свій випуск 11 травня 2024 року темі руйнації світової ліберальної економіки, яку людство будувало з часів Другої світової війни. Разом із цим росія, Китай та інші авторитарні країни руйнують підвалини міжнародного права, яке виглядає безсилим перед їхньої агресивною політикою. І на порозі ще одна криза, в якій ніхто конкретно не винен, — демографічна. Народжуваність падає по всій планеті, що може мати катастрофічні наслідки й остаточно добити світову економіку. Розповідаємо, як повʼязані між собою міжнародне право, економіка і демографія, і чому світ, який ми любили, може зникнути протягом наступних десятиліть.
Криза міжнародного права
Після Другої світової війни світ потроху рухався до спільних правил і системи міжнародного права, що могла б ці правила підтримувати. Статут ООН 1945 року заборонив застосовувати силу в міжнародних суперечках, крім випадків самооборони. Загальна декларація прав людини 1948 року закріпила права на життя, свободу і безпеку. Подальші конвенції заборонили геноцид, тортури й багато іншого.
У 1990-х, після закінчення Холодної війни, вся ця робота дала плоди — пройшли трибунали в колишній Югославії, Сьєрра-Леоне, Руанді та багато судів поменш. Але зараз експерти фіксують, що міжнародне правосуддя потроху втрачає сенс.
Віцепрезидент Атлантичної ради* Метью Кроніг каже, що міжнародний порядок в ідеалі має триматися на двох елементах — правилах і силі, яка гарантує їхнє виконання. Але такого міжнародного «поліцейського» у світі зараз немає. Росія і Китай відверто ігнорують будь-які глобальні світові інтереси, вважаючи, що значення мають лише їхні власні. А США уникають посилань на міжнародне право, щоб потрібної миті застосувати силу. І це парадокс, бо гарантувати дотримання права, порушуючи його принципи, неможливо. Цією суперечністю користуються росія і Китай, вони кажуть, що міжнародне правосуддя — це в принципі обман, який існує, щоб обмежувати їхню свободу і підтримувати американську.
Насправді глобальний «поліцейський» вже є — це Рада безпеки ООН. Але вона фактично заблокована країнами-членами, які постійно накладають вето на її рішення. Якщо в 1990-х цим правом вето користувалися раз-два на рік, то з 2017 року — чотири-шість разів. Росія, Китай і США постійно блокують невигідні для них рішення. Або роблять подарунки своїм союзникам — наприклад, як росія в березні 2024 року наклала вето на роботу експертів, що слідкують за ядерними санкціями щодо КНДР, взамін на постачання північнокорейської зброї.
В ситуації, коли немає сили, що могла б забезпечити виконання рішень міжнародних судів, а агресора неможливо заарештувати й доставити в суд, залишається декілька важелів впливу:
- агресор може зазнати репутаційних втрат;
- рішення судів можуть посилити позицію жертв агресії в дипломатичних переговорах;
- міжнародні органи можуть створити історичний звіт про злочини;
- рішення судів можуть стати основою для економічних санкцій.
Але, наприклад, з економічними санкціями є проблема — вони не надто дієві, коли йдеться про економіки потужних держав. А чим більше їх у світі, тим сильніше руйнується світова ліберальна економіка.
Криза світової економіки
На початку 1990-х у більшій частині світу склався ліберальний економічний консенсус — економіки держав краще зростають в умовах взаємної інтеграції, а не ізоляції. Уряди країн почали знижувати тарифи і мита, послаблювати контроль за рухом капіталу.
Ще в 1947 році зʼявилася Генеральна угода з тарифів і торгівлі, яка мала поступово зближувати економіки різних країн і сприяти взаємним інвестиціям. І успішно це робила понад пів століття. У 1995 році на основі угоди виникла Світова організація торгівлі, що мала стати ще й головним механізмом, який би розвʼязував торгові спори. А з 2017 року СОТ фактично не працює зі спорами — тоді адміністрація Трампа фактично заблокувала призначення нових членів її Апеляційного органу. Джо Байден продовжує цю політику — у квітні 2024 року США заблокували 75-ту спробу сформувати цей орган СОТ. Сполучені Штати вимагають реформи організації та офіційно сумніваються в справедливості її рішень.
Інша біда спіткала Міжнародний валютний фонд, який працює з 1947 року. Тривалий час МВФ був головним світовим кредитором, який допомагав бідним країнам розвʼязати боргові проблеми. Зараз зʼявилися альтернативні кредитори — Китай та Індія. Але різниця в тому, що МВФ — орган ООН, який не має власних політичних завдань. Великі країни, кредитуючи інші, поширюють свій політичний вплив.
Економісти виділяють ще дві причини кризи ліберальної економіки, крім слабкості міжнародних організацій. Країни по всьому світу все більше посилюють роль державного регулювання в економіці. І все частіше вдаються до крайніх заходів — націоналізації. Мова не тільки про росію, що підминає під себе російські активи іноземних компаній і вводить там власне «тимчасове управління». Наприклад, у квітні 2024 року уряд Мексики розпорядився конфіскувати водневий завод, що належить французькій компанії Air Liquide. А в березні парламент Південної Африки дозволив націоналізовувати приватну землю без компенсацій, якщо цього потребують національні інтереси.
Країни з потужними економіками все більше вдаються до протекціонізму — дають субсидії власним виробникам і накладають санкції на їхніх іноземних конкурентів. Наприклад, уряд США фінансує американських виробників мікросхем і сильно обмежує китайських. В цьому є і економічна мета — підтримка вітчизняного виробника, і цілком доцільна політична — обмежити китайський вплив, адже стосунки між США і КНР вже зовсім не схожі на партнерські.
Але глобально це призводить до того, що країни стають все більш ізольованими одна від одної. Економісти вже кажуть про стійкий тренд деглобалізації світової економіки, який суперечить економічній політиці останніх сімдесятьох років.
Які він матиме наслідки — поки сказати важко. Існує думка, що деглобалізація, навпаки, призведе до економічного зростання. Принаймні поки що світова економіка росте — у 2023 році світовий ВВП виріс на 3%. Є і протилежна думка — глобалізація була основою економічної рівності. Професор економіки Дартмутського коледжу Дуглас Ірвін каже, що глобальна економіка допомагала країнам, що розвиваються, швидко зростати і покращувати рівень життя людей. Великих країн це теж стосується — з початку 1990-х кількість людей, які живуть за порогом бідності в Китаї, впала з 800 мільйонів майже до нуля. Деглобалізація, на думку Ірвіна, вдарить найперше по найбідніших людях по всьому світу.
Є ще одна проблема — різні експерименти зі світовою економікою можуть проходити відносно безболісно в умовах позитивної демографії, коли постійно збільшується кількість робочої сили та населення взагалі. Але зараз світ стоїть на порозі демографічної зими.
Демографічна криза
Людство несподівано підійшло до того рівня народжуваності, коли населення планети не тільки не буде зростати, а почне зменшуватися. Є ключовий показник — глобальний коефіцієнт народжуваності. Тобто умовна цифра, скільки дітей в середньому народжують жінки за своє життя. У 2017 році цей коефіцієнт був 2,5. Але до 2021 року знизився до 2,3. А це вже на межі коефіцієнта заміщення — 2,2. Якщо він падає ще нижче, це означає, що людство перестає самовідтворюватися — народжуваність менша, ніж треба, щоб на планеті залишалося принаймні стільки ж людей, скільки зараз. І це сталося вперше в історії демографії як науки.
У США, наприклад, цей коефіцієнт ще нижчий за середньосвітовий. Якщо у 2007 році він був 2,1, то зараз впав до історичного мінімуму — 1,62.
Це не означає, що людство почне вимирати. Навпаки, за прогнозами, десь до 2060 року населення буде навіть збільшуватися до 9,5 млрд** — поки старіють люди з попередніх поколінь. Але потім почнеться різкий спад. Економічні проблеми почнуться ще раніше, бо населення планети буде все старішим. І це пастка — робочих рук все менше, а пенсій треба платити все більше. Із цим вже стикнулися в Південній Кореї, чий Національний пенсійний фонд, за прогнозами, зможе працювати максимум до 2055 року, потім банально скінчаться гроші.
Раніше демографічні проблеми вирішували за допомогою міграції. Десь народжувалося менше дітей, десь більше. І країни з демографічними проблемами отримували робочу силу у вигляді мігрантів. Але у XXI столітті цей варіант може відпасти — падіння народжуваності фіксують майже у всіх країнах серед жінок усіх рівнів доходу й освіти.
Країнам залишається лише стимулювати людей заводити дітей. Але тут немає дієвих рецептів. Наприклад, Японія ще з початку 2000-х бореться за високу народжуваність. У 2005 році в японському уряді зʼявилася нова посада — міністр з питань гендерної рівності та соціальних питань, який відповідає, зокрема, й за демографію. Першим міністром стала Куніко Іногуті, яка одразу зробила стаціонарну пологову допомогу безплатною і запровадила стипендію при народженні дитини.
Спочатку це спрацювало — до 2015 року
коефіцієнт народжуваності в Японії виріс з 1,26 до 1,45. Але до 2022
року знову повернувся до 1,26. Тепер Іногуті, яка зараз є депутаткою
японського парламенту, каже, що справа не тільки в грошах. Бо людям, на
її думку, бракує ще й часу на дітей. Нова ідея Іногуті — чотириденний
робочий тиждень, щоб майбутні батьки мали більше часу на родину.
______________
* Неурядова
організація США, що переважно досліджує міжнародні відносини
атлантичної спільноти і проблеми міжнародної безпеки. Існує з 1961 року.
** Зараз — 8 млрд.
