Я справді намагався тримати обличчя, бути об’єктивним спостерігачем і дивитися на цей цирк збоку. Але нещодавній скандал з інсайдерською торгівлею на нафтовому ринку остаточно зламав цю дистанцію.
Той самий показовий трюк, коли президент раптово переносить свій військовий ультиматум Ірану на п’ять днів, створюючи ідеальні «американські гірки» для ринку, змушує мене серйозно зануритися в цю тему. А рівень позамежної, майже космічної зухвалості, який при цьому відкривається, ламає всі уявні межі.
Я щиро, на фізичному рівні не розумію: як мільйони людей можуть стояти в черзі навколо цього культу «рятівника нації», поки він, як вправний шулер, лізе їм у кишені? Людина на публіці, на камеру сміється разом зі своїм другом-мільярдером, який відверто глузує у коментарях до його постів — а натовп звичайних робітників аплодує. Це виглядає як еталонний, кришталево чистий Стокгольмський синдром у масштабах цілої країни.
Час перестати вдавати, що ми живемо у світі, де працюють правила класичного вільного ринку. Якщо ви досі думаєте, що графіки сьогодні залежать від звітів про прибутки, інновацій чи макроекономіки — прокидайтеся. Ми спостерігаємо демонтаж цих правил у прямому ефірі — з особливим цинізмом і голлівудським розмахом.
