Піднявши комунальні тарифи до космічних висот, влада шукає шляхів для скорочення субсидій, на чому наполягає МВФ. Для цього чиновники вдаються до різноманітних маніпуляцій, включно з урізанням норм споживання, до яких тепер додається так звана монетизація. Аби хоч трохи улестити «лохторат», уряд обіцяє сплатити компенсацію за економію субсидій у минулому опалювальному сезоні.
Одну свою обіцянку уряд уже виконав і таки урізав з 1 травня 2017-го соціальні норми споживання газу, електричної та теплової енергії для опалення. Ці норми використовуються при нарахуванні субсидій.
Норми споживання газу знижені до 5 куб. м з 5,5 куб. м на 1 кв. м опалюваної площі. Норми споживання електроенергії також знижені до 51 кВт-г з 65 кВт-г на 1 кв. м площі в опалювальний період.
Також знижені нормативи споживання теплової енергії для централізованого теплопостачання абонентами, житлові будинки яких обладнані будинковими та/або квартирними приладами обліку: до 0,0431 Гкал з 0,0548 Гкал на 1 кв. м опалювальної площі в опалювальний період. Якщо мешканці будинків з індивідуальним опаленням можуть хоча б мерзнути, аби вписатися в урізані (анти)соціальні норми, то мешканці багатоквартирних будинків змушені будуть платити стільки, скільки їм будуть диктувати монополісти.
За словами віце-прем’єра Павла Розенка, чергове скорочення норм запроваджено «з метою приведення норм споживання до реальних обсягів». Та річ у тім, що про «реальні обсяги споживання» та реальні потреби громадян нічого невідомо. Нормативи споживання комунальних послуг законодавчо не закріплені, що дає уряду можливість маніпулювати цими нормами, неухильно знижуючи їх задля економії бюджетних коштів, а також під тиском МВФ.
Зекономлений піар-пряник
Аби трохи вгамувати ситуацію, уряд розгортає піар-акцію з повернення економії на субсидіях.
28 квітня 2017 р. прем’єр-міністр Володимир Гройсман підписав постанову
Кабміну № 300 про грошову компенсацію зекономленої частини житлових
субсидій для ощадливих домогосподарств – еквівалент вартості
зекономлених 150 кВт-г електроенергії або 100 кубів газу.
Обіцяючи перші виплати вже у вересні, віце-прем’єр Розенко змалював
механізм отримання наступним чином:
«Усі підприємства, що надають послуги, повинні до 1 липня… надати списки
в управління соціального захисту населення, де будуть зафіксовані
домогосподарства, в яких відбулася економія. Органи соціального захисту
разом із відповідними підприємствами повинні проаналізувати цей список,
який слугуватиме основою для нарахування споживачам компенсацій. Було
прийняте рішення про те, що компенсація буде нарахована у грошовій
формі, тобто це цілком «живі» гроші, які будуть перераховані людям на
їхні банківські рахунки або через відділення «Укрпошти».
Для отримання коштів субсидіантам необхідно надати заяву у місцеве
управління соціального захисту з 1 липня до 1 вересня.
За словами Гройсмана, монетизація економії на субсидіях стосується
приблизно півтора мільйона ощадливих домогосподарств, які отримають до
700 гривень. Для цього необхідний майже мільярд «живих» грошей, що саме
по собі непросто. Цей мільярд не передбачений бюджетом, в який
доведеться вносити зміни.
Утім, аби трохи зняти напругу після опалювального сезону та позагравати
з електоратом, влада здатна зробити це. До того ж мільярд – не така вже
значна сума.
Та виникають інші проблеми. В умовах урізання і без того жалюгідних норм
споживання такий захід виглядає доволі цинічно, адже для економії коштів
доведеться мерзнути взимку. А ще до пуття не зрозуміло, хто, як та коли
буде складати списки, нараховувати та виплачувати зекономлені кошти.
Адже це лише у чиновників у Кабміні перед телекамерами все виглядає
просто. На практиці усю додаткову важку паперову тяганину знову
примусять робити низовий персонал органів соціального захисту на місцях.
Хоча ці органи і без того не здатні впоратися з поточними питаннями
через великі обсяги роботи, хронічну плинність кадрів та нестачу персоналу.
*Операція «Монетизація» та її наслідки*
Очевидно, що, попри заяви чиновників, компенсація економії на субсидіях
має мало спільного із заявленою монетизацією. Але так чиновники мають
намір відпрацювати систему. Якщо експеримент буде вдалим, у 2018-му
запустять монетизацію, як того вимагає МВФ.
В уряді досі остаточно не визначилися з тим, яку саме схему монетизації
узяти на озброєння. Розглядаються два варіанти.
Перший полягає у тому, аби постачальниками комунальних послуг
перераховувати «живі» гроші. Адже у діючій нині системі субсидування
відбуваються взаємозаліки, зокрема, за рахунок прибутку «Нафтогазу».
Прибуток же цей штучно роздувається за рахунок завищених тарифів на
послуги та енергоресурси. Зокрема, відносно недорогий газ вітчизняного
видобутку забезпечує, за різними оцінками, понад 85% потреб ЖКГ, але
його реалізують у ЖКХ по ціні дорогого імпортного газу. Так утворюється
скандальний прибуток «Нафтогазу», з якого сплачуються субсидії. Крім
того, величезне підвищення тарифів дало суттєве зростання надходження
податків до бюджету через зростання обсягів реалізації у грошовому
вимірі. Частина цих грошей також скеровується на субсидії. Іншими
словами, споживачів комунальних послуг пограбували величезними тарифами,
а потім частину награбованого повернули, та не усім, а лише отримувачам
субсидій.
Другий варіант монетизації – це виплата коштів напрямки
домогосподарствам. У цьому випадку претендентам на допомогу на окремий
рахунок будуть надсилати кошти з розрахунку соціальних норм, а споживачі
вже самі будуть сплачувати рахунки за комуналку. Формально така система
є вигіднішою, ніж та, що діє зараз. Якщо вдасться зекономити, то на
державній допомозі навіть можна буде заробити.
Утім, виникає багато складностей організаційно-технічного характеру,
через які запровадження монетизації у 2018 році видається дуже сумнівним.
Необхідно створити єдину базу отримувачів державних коштів. Це потребує
часу та грошей.
Для створення такої бази необхідно провести суцільний аудит громадян
країни, аби з’ясувати, хто дійсно потребує соціальних виплат. Існують
побоювання, що коли усі призначені на даний час 6 млн субсидій виплатити
не ерзацем у вигляді взаємозаліків, а реальними грошима, то бюджет цього
не витримає, а фінансові наслідки для країни будуть вкрай руйнівними.
Очевидно, що усі ці процедури дають широкі можливості для корупції та
маніпуляцій з метою урізання кількості отримувачів та сум виплат.
Але крім бюрократичної тяганини та низьких норм споживання, які
відріжуть багатьох претендентів та бажаючих заробити на дотаціях, є й
інші вкрай серйозні обставини.
Нагадаємо, що величезне зростання тарифів призвело до стрибка у
зростанні боргів населення та держави по субсидіях.
За офіційними даними, останніми роками спостерігалося зниження рівня
оплати комунальних послуг. У 2014 р. цей показник складав 92,2%, у 2015
р. – 95,4%, у 2016 р. – 91,3%. Але вже у 2017-му він упав до 74,7%.
Утім, відомий незалежний експерт ЖКГ Олександр Сергієнко наводить дещо
інші дані. Попри усі попередні підвищення тарифів, починаючи з 2001
року, рівень оплати ніколи не опускався нижче 90%, але після
«гройсманівського» стрибка тарифів цей рівень просів до 82,8%. За даними
Сергієнка, торік підприємствам ЖКХ у якості компенсації за субсидії
населенню була нарахована астрономічна сума – 52,6 млрд грн, але грошей
у бюджеті не вистачило, і тому реально держава перерахувала лише 37,5
млрд грн, тобто борг держави склав 15,1 млрд грн. Якщо додати борг, що
залишився з 2015 р., то загальна сума держави перед комунальниками сягне
22,6 млрд грн.
Саме цей борг, його зростання та вимоги МВФ щодо зниження соціальних
видатків будь-якою ціною спонукають владу усіляко маніпулювати з
субсидіями та запроваджувати монетизацію.
Підвищення тарифів у 2016 році з волі уряду призвело до стрибка боргів
населення. Якщо у 2015 р. борги складали 8,8 млрд грн, то у 2016 році
вони підскочили до 23,5 млрд грн, тобто майже у три рази. Якщо ж додати
заборгованість держбюджету по субсидіях у розмірі 23,4 млрд грн, то
загальна сума комунальних боргів сягне майже 47 млрд грн. І це лише
підсумки 2016 року. Остаточні результати опалювального сезону 2016–2017
рр. обіцяють ще більш вражаючі цифри.
Таким чином, держава є найбільшим боржником у сфері ЖКГ, а саме
боржником по субсидіях. Це потягне за собою важкі наслідки для
отримувачів субсидій у разі запровадження монетизації.
Адже держава-боржник не зможе бути сумлінним платником монетизованих
субсидій та своєчасно перераховувати їх отримувачам. Ця ситуація набуде
найбільшої гостроти, якщо держава обере варіант виплати монетизованих
коштів саме громадянам.
Зараз, коли держава є найбільшим боржником, постачальники послуг не
квапляться з державою судитися, оскільки це безперспективно.
У разі монетизації борги вже висітимуть не на державі, а на конкретних
споживачах-громадянах. З ними постачальники судитися будуть із
перспективою ці суди виграти та з украй неприємними наслідками для громадян.
Складається обґрунтована підозра, що монетизація запроваджується саме
для того, аби перекласти борги держави на рядових громадян.
Після запровадження монетизації борги громадян мають шанси суттєво
зрости. Народу доведеться сильніше затягти паски, влізати у додаткові
борги та кредити, віддаючи останні копійки за комуналку та чекаючи, поки
держава коли-небудь поверне хоча б частину у вигляді монетизованих субсидій.
Проблему зменшення субсидій можна було б вирішити шляхом зниження
грабіжницьких тарифів на енергоносії на комунальні послуги. Та очевидно,
що олігархічна влада на це не піде. Адже величезні тарифи та суми
субсидій є дуже привабливою годівницею для багатьох…
Олександр КАРПЕЦЬ
